Чи є законним обмеження прав громадян, що введені в дію Постановою від 11 березня 2020 р. №211? 

Останнім часом в мережі ширяться численні пости стосовно порад/лайфхаків громадянам щодо алгоритму їх дій та спілкування з правоохоронцями в період дії карантину.  В більшості випадків, на  жаль, вони являються шкідливими та маніпулятивними. В чому ж полягає маніпуляція? В замінні статті 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», на яку прямо посилається Постанова КМУ і, в якій чітко та ясно написано: «Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України» на статтю 20 цього ж Закону, що має назву «Обов’язки осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями». Автори вказують, що Постанова КМУ нібито розповсюджується виключно на інфікованих осіб, проте це не відповідає дійсності. З огляду на що, порада вимагати у працівників поліції пройти тест на коронавірус на місці, з моєї точки зору, є хибною і шкідливою, оскільки така рекомендована поведінка з великою долею вірогідності призведе до складання адміністративного протоколу та накладення чималого штрафу на пересічних громадян, а не на горе-порадників.

В той же час, проаналізувавши нормативно-правові акти, що регулюють вказане питання, можна прийти до наступних висновків.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин — адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Регламент встановлення карантину передбачений у ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (не плутаємо зі ст. 20 цього Закону).

У разі виникнення пандемії може бути введений надзвичайний стан згідно зі ст. 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану». В умовах надзвичайного стану можуть бути встановлені обмеження окремих прав людини, що закріплено у ст. 64 Конституції України, зокрема, може бути обмежено конституційне право, гарантоване у ст. 33 Конституції України, а саме свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Згідно з Кодексом цивільного захисту України надзвичайна ситуація – це обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Надзвичайна ситуація може бути державною, регіональною, місцевою, об’єктовою.

Але, не варто плутати НАДЗВИЧАЙНУ СИТУАЦІЮ з  НАДЗВИЧАЙНИМ СТАНОМ, оскільки відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», ВИКЛЮЧНО надзвичайний стан є особливим правовим режимом, що обмежує певні конституційні права людей та надає додаткові повноваження органам державної влади.

Враховуючи те, що на даний момент НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН в Україні не оголошено, а обмежувати конституційні права можна ВИКЛЮЧНО у разі введення надзвичайного стану, законність Постанови КМУ викликає сумніви. З огляду на те, що Конституція України має найвищу юридичну силу у випадку невідповідності Постанови КМУ Основному Закону держави – має застосовуватись останній.

З огляду на вищевикладене, вважаю доречним посилання на невідповідність Постанови КМУ положенням Конституції України під час складання адміністративного протоколу за статтею 44-3 КУпАП та його розгляду в суді.